4 января 2013
У літопис, нашої держави золотими літерами навічно вписано імена знакових постатей, чий творчий доробок відіграв визначальну роль у розвитку України. Серед них – Василь Григорович Кричевський – маляр, графік, художник декоративно-ужиткового мистецтва, архітектор, сценограф, мистецтвознавець, педагог, колекціонер, художник кіно, один із засновників Української Академії мистецтв. Автор дизайну національного герба України «Тризуб», почесний член Вільної української академії наук США , академік, професор, заслужений діяч мистецтв України.
Враховуючи значний особистий внесок В.Кричевського в українську культуру, Верховна Рада України постановила на державному рівні урочисто відзначити пам’ятну дату.
Вчені та митці багатьох країн світу 10 січня 2013 року проведуть урочисту Академію з нагоди ювілею, а також відкриють перший в Україні музей мистецької родини Кричевських в Опішному на Полтавщині.
С.Пругло
Василь Кричевський народився 1873 року селі Ворожба на Слобожанщині. Він був найстаршим з восьми дітей повітового земського фельдшера Григора Якимовича Кричевського . Навчався в Харкові. Був помічником міського архітектора.
1903 року одержав першу нагороду на конкурсі будинку Полтавського Земства, який був побудований за його планами і став зразком нового архітектурного стилю Український архітектурний модерн. У роках 1912-1913-му Василь Кричевський керував майстернями килимів Ханенків, керамічною школою в Миргороді. На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенка В. Г. Кричевський виконав ескізи килимів на теми українського народного мистецтва. За української влади він був обраний першим ректором Державної академії Мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві, який більшовицька адміністрація переорганізувала з Державної Академії Мистецтва.
Василь Кричевський керував мистецькою частиною , був головним художником екранізацій великих українських фільмів Одеської кіностудїї «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та «Звенигора» в роках 1925—1927. В роках 1935—1936 він оформив фільм «Назар Стодоля», а 1937 року перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок», реставрацію якого щойно завершено українським кіноцентром їм. О.Довженка . 1940 року в Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів.
Під час війни Василь Кричевський залишив Київ і виїхав спочатку до Львова, пізніше до Німеччини, а 1949 року на постійне місце проживання до Каракасу, що у Венесуелі, де і помер 15 листопада 1952 року. Через деякий час відбулося перепоховання Митця на українському цвинтарі св. Андрія в м.Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.
Василь Кричевський протягом довгих років збирав предмети української народної творчості, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів скомплектувати одну з найбагатших колекцій того типу в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що містилася в будинку Миколи Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу більшовиками у 1918 році.
Після вимушеної еміграції митця за кордони СРСР, більшість кінострічок була знищена радянською цензурою. Відомості про працю Кричевського зберігаються в музеї кіно Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України.
Уривок з книги Ярослава Лупія
«ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ», 2005 р.
х х х
Нелегко склалося життя ще в одного з корифеїв українського кіно художника Василя Григоровича Кричевського, який дебютував на Одеській кіностудії з авангардом молоді.
Для глибокого вивчення мистецтва і архітектури Епохи Відродження і Ренесансу В. Г. Кричевський в 1911 – 12 р.р. їздив до Італії, Австрії, Німеччини, а повернувшись в Україну заглибився в проблему вивчення зародків українського національного орнаменту, а коли заснувалася Українська Академія Мистецтв, то його одноголосно було обрано на ректора, Він запрошення не прийняв і продовжив працювати в якості професора.
В стилі українського модерну В. Кричевський спроектував понад двадцять садиб і серед них перлину - Полтавське земство. Особливо складно давалась робота над музеєм Кобзаря в Києві. Вона співпала з піком репресій української інтелігенції і навіть в цей складний час треба було відстоювати і захищати від функціонерів мало не кожну деталь орнаменту чи архітектурну форму. За спогадами В.Елана-Блакитного В.Кричевський в досить грубій формі заперечив головному партійному лідеру України С.Косіору щодо його закидів „українізації” музею Кобзаря. Саме цей проект великого і знаного художника зблизив його з режисером П.Чардиніним, який розпочинав в Одесі роботу над історико-біографічними фільмами про Кобзаря. П.Чардиніну припав до душі пошук художника в сучасному дизайні українського інтер’єру, оформленні книг, розробки нових форм українського орнаментального алфавіту, бажання модернізувати навколишній світ від традиційного побуту до мистецтва.
В статті „Про роботу над фільмом „Тарас Шевченко”, яка зберігається в фондах Одеського музею кіно при Одеському відділенні НСКУ, В Кричевський пише: „Почалися зйомки. Бідаки селяни, що завдяки торішньому неврожаю, здорово голодували – старалися наперебій „попасти в артисти”. Ще до сходу сонця їх юрби тинялись під костюмерною, змішуючись з артистами, навербованими нами в Київському Соробмисі.
Між цими селянами особливо виділився цікавий дід восьмидесятилітній, чепкий і жвавий Мусій Джура, взятий режисером на ролю Тарасового діда. Він ще пам’ятав, як недолітком за панщини сам ходив за матір робити.
Він не грав, а жив і почував по сценарію. Потім ми його возили до Одеси закінчувати ролю в хаті. Цей дід, що ніколи не виїздив з Верховні, живо пристосувався до культурного життя. Їздив по залізниці, на авто, на трамваю, грав в павільйонах під юпітерами і ніде не виявляв ні розгубленості, ні здивовання”.
В романі Ю.Яновського „Майстер корабля” В,Кричевський зображений Професором: „Ім’я Професора ви можете знайти в історії архітектури Республіки, – пише він – його будинки сміливі і прості, - до цих пір прикрашають наші міста. В історії Великого Кіно – в нього почесне місце відданого і невтомного працівника, непомітного скромного і роботящого. Розповідали, що він показував столяру, як тримати сокиру, а художнику – пензель. Як зробити кращу форму для пап’є-маше і як найшвидше витягти з відтіля масу застиглого картону. Як обробляти вогнем дерево, щоби воно виглядало старим і красивим, як з мішків швидко зробити гобелени. Його майстерно створені стільці для історичних фільмів давали заробіток майстрам кінофабрики, коли вони виходили за ворота. Такі узори і подібна різьба швидко з’являлись на меблях на ринках Міста – і користувались великим попитом.
В. Кричевський на замовлення президента Грушевського виконав Великий і Малий герби України, печатки і заставки для офіційних документів Української Народної республіки і 22 березня 1918 року Центральна Рада затвердила їх. Герб, розроблений В. Кричевським на основі Володимирського тризуба, тепер затверджений в якості Малого герба незалежної України:
В Одесі він оформив художні фільми про життя і творчість Шевченка, „Тарас Трясило” працював головним художником в екранізаціях „Микола Джеря”, „Борислав сміється”, «Назар Стодоля», «За стіною» («Мова стін») „Сорочинський ярмарок” , «Кармелюк» та ін.
В. Кричевський був незамінним і повноцінним співавтором О. Довженка і Ю. Тютюнника в славнозвісній поетичній „Звенигорі”. Художник розумів, що в час розгнузданих репресій, які повсякчас відбувалися по всіх кутках України, не можна знайти захисту ані в Одесі, ані в Харкові, ані в Києві, куди він подався. Адже було розстріляно чи репресовано мало не всіх його побратимів кіномистецтва. Після війни художник змушений був емігрувати до Венесуели, де помер у злиднях в Каракасі. Його прах було перевезено до українського центру Баунд Брук у штаті Нью-Джерсі, США.
Його син Василь Васильович Кричевський після закінчення Київського художнього інституту теж працював на Одеській кіностудії художніх фільмів художником-постановником картин „Буря”, „Черевички”, „Чортополох”, допомагав батькові.
Після війни, остерігаючись органів, бо перебував на окупованій німцями території, емігрував до США, в Каліфорнію. Там і помер у 77-річному віці.»
{jcomments on}
«Место встречи изменить нельзя», 1979
костроменко василевский президент кинематографистов одесского отделения параджанов одесской киностудии правления одесские кинематографисты три мушкетера ярослав лупий вторжение александр композитор одесское отделение кинорежиссер одесский экран приключения сергій тримбач кинематографисты художник-постановщик кінематографістів україни союз кинематографистов военно-полевой роман кира муратова законопроект киностудия председатель правления сценарист фестиваль место встречи искусство зеленый фургон приключения электроника говорухин астенический синдром народный артист изменить нельзя одесских кинематографистов евгений женин национального союза одесская киностудия виробництво секретный фарватер одеська кіностудія
Украина, Одесса
Одесская киностудия
Французский бульвар, 33
Тел: +38 (048) 725-03-09
Тел/Факс: +38 (0482) 33-95-29
Музей кино: +38 (0482) 33-95-38
E-mail: odesakino@ukr.net