К 140 летию со дня рождения Василия Кричевского

4 января 2013

К 140 летию со дня рождения Василия Кричевского

У літопис, нашої держави золотими літерами навічно вписано імена знакових постатей, чий творчий доробок відіграв визначальну роль у розвитку України. Серед них – Василь Григорович Кричевський – маляр, графік, художник декоративно-ужиткового мистецтва, архітектор, сценограф, мистецтвознавець, педагог, колекціонер, художник кіно, один із засновників  Української Академії мистецтв. Автор дизайну національного герба України «Тризуб», почесний член Вільної української академії наук США , академік, професор, заслужений діяч мистецтв України.

Враховуючи значний особистий внесок В.Кричевського в українську культуру, Верховна Рада України постановила на державному рівні урочисто відзначити пам’ятну дату.

Вчені та митці багатьох країн світу 10 січня 2013 року проведуть урочисту Академію з нагоди ювілею, а також відкриють перший в Україні музей мистецької родини Кричевських в Опішному на Полтавщині.

С.Пругло


Василь Кричевський народився 1873 року селі Ворожба на Слобожанщині. Він був найстаршим з восьми дітей  повітового земського фельдшера  Григора Якимовича Кричевського . Навчався в Харкові. Був помічником міського архітектора.

1903 року одержав першу нагороду на конкурсі будинку Полтавського Земства, який був побудований за його планами і став зразком нового архітектурного стилю Український архітектурний модерн. У роках 1912-1913-му Василь Кричевський керував майстернями килимів Ханенків, керамічною школою в Миргороді. На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенка В. Г. Кричевський виконав ескізи килимів на теми українського народного мистецтва. За української влади він був обраний першим ректором Державної академії Мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві, який більшовицька адміністрація переорганізувала з Державної Академії Мистецтва.

Василь Кричевський керував мистецькою частиною , був головним художником екранізацій великих українських фільмів Одеської кіностудїї «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та «Звенигора» в роках 1925—1927. В роках 1935—1936 він оформив фільм «Назар Стодоля», а 1937 року перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок», реставрацію якого щойно завершено українським кіноцентром їм. О.Довженка . 1940 року в Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів.

Під час війни Василь Кричевський залишив Київ і виїхав спочатку до Львова, пізніше до Німеччини, а 1949 року на постійне місце проживання до Каракасу, що у Венесуелі, де і помер 15 листопада 1952 року. Через деякий час відбулося перепоховання Митця на українському цвинтарі св. Андрія в м.Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.

Василь Кричевський протягом довгих років збирав предмети української народної творчості, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів скомплектувати одну з найбагатших колекцій того типу в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що містилася в будинку Миколи Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу більшовиками у 1918 році.

Фільмографія  В. Кричевського на Одеській кіностудії

  • «Тарас Шевченко» 1925—1926 , режисер П.Чардинін
  • «Маленький Тарас» 1925—1926, режисер П.Чардинін
  • «Тарас Трясило»  1926—1927, за поемою В.Сосюри, режисер  П.Чардинін
  • «Микола Джеря» 1927 – 1928 ,режисер М. Терещенко
  • «Два дні» 1926—1927,  режисер Г.Стабовий
  • «За стіною» («Мова стін») 1927—1928, режисер А.Бучма
  • «Людина з лісу» 1927—1928, режисер Г.Стабовий
  • «Борислав сміється» 1925—1927,  режисер Й. Рона
  • «Звенигора» (режиссер О. Довженко. 1925—1927
  • «Назар Стодоля», 1936—1937, режисер Г. Тасін
  • «Кармелюк» 1937—1938 , режисер Г. Тасін
  • «Сорочинський ярмарок» 1937, режисер Г. Гричер – Черіковер та інші.

Після вимушеної еміграції митця за кордони СРСР, більшість кінострічок була знищена радянською цензурою. Відомості про працю Кричевського зберігаються в  музеї кіно Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України.

К 140 летию со дня рождения Василия Кричевского

Уривок з книги Ярослава Лупія

«ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ.  РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ», 2005 р.

х     х    х

Нелегко  склалося  життя  ще  в одного  з  корифеїв  українського  кіно  художника  Василя  Григоровича  Кричевського,  який дебютував на Одеській кіностудії з авангардом молоді.

Для глибокого вивчення  мистецтва і архітектури Епохи Відродження і Ренесансу В. Г. Кричевський в 1911 – 12 р.р. їздив до Італії, Австрії, Німеччини, а повернувшись в Україну  заглибився в проблему вивчення зародків українського національного орнаменту, а коли заснувалася Українська Академія Мистецтв, то його одноголосно було обрано на ректора, Він запрошення не прийняв і продовжив працювати в якості професора.

В стилі українського модерну В. Кричевський спроектував понад двадцять садиб і серед них перлину - Полтавське земство. Особливо складно давалась робота над музеєм Кобзаря в Києві. Вона співпала з піком репресій української інтелігенції і навіть в цей складний час треба було відстоювати і захищати від функціонерів мало не кожну деталь орнаменту чи архітектурну форму. За спогадами В.Елана-Блакитного В.Кричевський в досить грубій формі заперечив головному партійному лідеру України С.Косіору щодо його закидів „українізації” музею Кобзаря. Саме цей проект великого і знаного художника зблизив його з режисером П.Чардиніним, який розпочинав в Одесі роботу над історико-біографічними фільмами про Кобзаря. П.Чардиніну припав  до душі пошук художника в сучасному дизайні українського інтер’єру, оформленні  книг, розробки нових форм українського орнаментального алфавіту, бажання модернізувати навколишній світ від традиційного побуту до мистецтва.

В статті „Про роботу над фільмом „Тарас Шевченко”, яка зберігається в фондах Одеського музею кіно при Одеському відділенні НСКУ,  В Кричевський пише:  „Почалися зйомки. Бідаки селяни, що завдяки торішньому неврожаю, здорово голодували – старалися наперебій „попасти в артисти”. Ще до сходу сонця їх юрби тинялись під костюмерною, змішуючись  з артистами, навербованими нами в Київському Соробмисі.

Між цими селянами особливо виділився цікавий дід восьмидесятилітній, чепкий і жвавий Мусій Джура, взятий режисером на ролю Тарасового діда. Він ще пам’ятав, як недолітком за панщини сам ходив за матір робити.

Він не грав, а жив і почував по сценарію. Потім ми його возили до Одеси закінчувати ролю в хаті. Цей дід, що ніколи не виїздив з Верховні, живо пристосувався до культурного життя. Їздив по залізниці, на авто, на трамваю, грав в павільйонах під юпітерами і ніде не виявляв ні розгубленості, ні здивовання”.

В романі Ю.Яновського „Майстер корабля” В,Кричевський зображений Професором: „Ім’я Професора ви можете знайти в історії архітектури Республіки, – пише він – його будинки сміливі і прості, - до цих пір прикрашають наші міста. В історії Великого Кіно – в нього почесне місце відданого і невтомного працівника, непомітного скромного і роботящого. Розповідали, що він показував столяру, як тримати сокиру, а художнику – пензель. Як зробити кращу форму для пап’є-маше і як найшвидше витягти з відтіля масу застиглого картону. Як обробляти вогнем дерево, щоби воно виглядало старим і красивим, як з мішків швидко зробити гобелени. Його майстерно створені стільці для історичних фільмів давали заробіток майстрам кінофабрики, коли вони виходили за ворота. Такі узори і подібна різьба швидко з’являлись на меблях на ринках Міста – і користувались великим попитом.

В. Кричевський на замовлення президента Грушевського виконав Великий і Малий герби України, печатки і заставки для офіційних документів Української Народної республіки і 22 березня 1918 року Центральна Рада затвердила їх. Герб, розроблений В. Кричевським на основі Володимирського тризуба, тепер затверджений в якості Малого герба незалежної України:

К 140 летию со дня рождения Василия Кричевского

В Одесі він оформив   художні  фільми  про  життя  і  творчість  Шевченка, „Тарас Трясило” працював  головним  художником  в  екранізаціях  „Микола  Джеря”,  „Борислав сміється”, «Назар Стодоля», «За стіною» («Мова стін») „Сорочинський  ярмарок” , «Кармелюк» та  ін.

В. Кричевський був  незамінним і повноцінним  співавтором  О. Довженка  і  Ю. Тютюнника  в  славнозвісній  поетичній  „Звенигорі”.  Художник  розумів,  що  в  час  розгнузданих  репресій,  які  повсякчас  відбувалися  по  всіх  кутках  України,  не  можна  знайти  захисту  ані  в  Одесі,  ані  в  Харкові,  ані  в  Києві,  куди  він  подався. Адже було розстріляно чи репресовано мало не всіх його побратимів кіномистецтва. Після війни   художник  змушений  був  емігрувати  до  Венесуели,  де  помер  у  злиднях  в  Каракасі.  Його  прах  було  перевезено  до  українського  центру  Баунд  Брук  у  штаті  Нью-Джерсі,  США.

Його  син  Василь  Васильович  Кричевський  після  закінчення  Київського  художнього  інституту  теж  працював  на  Одеській  кіностудії  художніх  фільмів  художником-постановником  картин  „Буря”,  „Черевички”,  „Чортополох”,  допомагав батькові.

Після  війни,  остерігаючись  органів,  бо  перебував  на  окупованій  німцями  території,  емігрував  до  США,  в Каліфорнію.  Там  і  помер  у  77-річному  віці.»

{jcomments on}

Share/Save/Bookmark
Печать PDF


«Место встречи изменить нельзя», 1979

Лента кино-новостей

Связаться с нами

Украина, Одесса
Одесская киностудия
Французский бульвар, 33
Тел: +38 (048) 725-03-09
Тел/Факс: +38 (0482) 33-95-29
Музей кино: +38 (0482) 33-95-38
E-mail: odesakino@ukr.net