4 января 2013
У літопис, нашої держави золотими літерами навічно вписано імена знакових постатей, чий творчий доробок відіграв визначальну роль у розвитку України. Серед них – Василь Григорович Кричевський – маляр, графік, художник декоративно-ужиткового мистецтва, архітектор, сценограф, мистецтвознавець, педагог, колекціонер, художник кіно, один із засновників Української Академії мистецтв. Автор дизайну національного герба України «Тризуб», почесний член Вільної української академії наук США , академік, професор, заслужений діяч мистецтв України.
Враховуючи значний особистий внесок В.Кричевського в українську культуру, Верховна Рада України постановила на державному рівні урочисто відзначити пам’ятну дату.
Вчені та митці багатьох країн світу 10 січня 2013 року проведуть урочисту Академію з нагоди ювілею, а також відкриють перший в Україні музей мистецької родини Кричевських в Опішному на Полтавщині.
С.Пругло
Василь Кричевський народився 1873 року селі Ворожба на Слобожанщині. Він був найстаршим з восьми дітей повітового земського фельдшера Григора Якимовича Кричевського . Навчався в Харкові. Був помічником міського архітектора.
1903 року одержав першу нагороду на конкурсі будинку Полтавського Земства, який був побудований за його планами і став зразком нового архітектурного стилю Український архітектурний модерн. У роках 1912-1913-му Василь Кричевський керував майстернями килимів Ханенків, керамічною школою в Миргороді. На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенка В. Г. Кричевський виконав ескізи килимів на теми українського народного мистецтва. За української влади він був обраний першим ректором Державної академії Мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві, який більшовицька адміністрація переорганізувала з Державної Академії Мистецтва.
Василь Кричевський керував мистецькою частиною , був головним художником екранізацій великих українських фільмів Одеської кіностудїї «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та «Звенигора» в роках 1925—1927. В роках 1935—1936 він оформив фільм «Назар Стодоля», а 1937 року перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок», реставрацію якого щойно завершено українським кіноцентром їм. О.Довженка . 1940 року в Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів.
Під час війни Василь Кричевський залишив Київ і виїхав спочатку до Львова, пізніше до Німеччини, а 1949 року на постійне місце проживання до Каракасу, що у Венесуелі, де і помер 15 листопада 1952 року. Через деякий час відбулося перепоховання Митця на українському цвинтарі св. Андрія в м.Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.
Василь Кричевський протягом довгих років збирав предмети української народної творчості, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів скомплектувати одну з найбагатших колекцій того типу в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що містилася в будинку Миколи Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу більшовиками у 1918 році.
Після вимушеної еміграції митця за кордони СРСР, більшість кінострічок була знищена радянською цензурою. Відомості про працю Кричевського зберігаються в музеї кіно Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України.
Уривок з книги Ярослава Лупія
«ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ», 2005 р.
х х х
Нелегко склалося життя ще в одного з корифеїв українського кіно художника Василя Григоровича Кричевського, який дебютував на Одеській кіностудії з авангардом молоді.
Для глибокого вивчення мистецтва і архітектури Епохи Відродження і Ренесансу В. Г. Кричевський в 1911 – 12 р.р. їздив до Італії, Австрії, Німеччини, а повернувшись в Україну заглибився в проблему вивчення зародків українського національного орнаменту, а коли заснувалася Українська Академія Мистецтв, то його одноголосно було обрано на ректора, Він запрошення не прийняв і продовжив працювати в якості професора.
В стилі українського модерну В. Кричевський спроектував понад двадцять садиб і серед них перлину - Полтавське земство. Особливо складно давалась робота над музеєм Кобзаря в Києві. Вона співпала з піком репресій української інтелігенції і навіть в цей складний час треба було відстоювати і захищати від функціонерів мало не кожну деталь орнаменту чи архітектурну форму. За спогадами В.Елана-Блакитного В.Кричевський в досить грубій формі заперечив головному партійному лідеру України С.Косіору щодо його закидів „українізації” музею Кобзаря. Саме цей проект великого і знаного художника зблизив його з режисером П.Чардиніним, який розпочинав в Одесі роботу над історико-біографічними фільмами про Кобзаря. П.Чардиніну припав до душі пошук художника в сучасному дизайні українського інтер’єру, оформленні книг, розробки нових форм українського орнаментального алфавіту, бажання модернізувати навколишній світ від традиційного побуту до мистецтва.
В статті „Про роботу над фільмом „Тарас Шевченко”, яка зберігається в фондах Одеського музею кіно при Одеському відділенні НСКУ, В Кричевський пише: „Почалися зйомки. Бідаки селяни, що завдяки торішньому неврожаю, здорово голодували – старалися наперебій „попасти в артисти”. Ще до сходу сонця їх юрби тинялись під костюмерною, змішуючись з артистами, навербованими нами в Київському Соробмисі.
Між цими селянами особливо виділився цікавий дід восьмидесятилітній, чепкий і жвавий Мусій Джура, взятий режисером на ролю Тарасового діда. Він ще пам’ятав, як недолітком за панщини сам ходив за матір робити.
Він не грав, а жив і почував по сценарію. Потім ми його возили до Одеси закінчувати ролю в хаті. Цей дід, що ніколи не виїздив з Верховні, живо пристосувався до культурного життя. Їздив по залізниці, на авто, на трамваю, грав в павільйонах під юпітерами і ніде не виявляв ні розгубленості, ні здивовання”.
В романі Ю.Яновського „Майстер корабля” В,Кричевський зображений Професором: „Ім’я Професора ви можете знайти в історії архітектури Республіки, – пише він – його будинки сміливі і прості, - до цих пір прикрашають наші міста. В історії Великого Кіно – в нього почесне місце відданого і невтомного працівника, непомітного скромного і роботящого. Розповідали, що він показував столяру, як тримати сокиру, а художнику – пензель. Як зробити кращу форму для пап’є-маше і як найшвидше витягти з відтіля масу застиглого картону. Як обробляти вогнем дерево, щоби воно виглядало старим і красивим, як з мішків швидко зробити гобелени. Його майстерно створені стільці для історичних фільмів давали заробіток майстрам кінофабрики, коли вони виходили за ворота. Такі узори і подібна різьба швидко з’являлись на меблях на ринках Міста – і користувались великим попитом.
В. Кричевський на замовлення президента Грушевського виконав Великий і Малий герби України, печатки і заставки для офіційних документів Української Народної республіки і 22 березня 1918 року Центральна Рада затвердила їх. Герб, розроблений В. Кричевським на основі Володимирського тризуба, тепер затверджений в якості Малого герба незалежної України:
В Одесі він оформив художні фільми про життя і творчість Шевченка, „Тарас Трясило” працював головним художником в екранізаціях „Микола Джеря”, „Борислав сміється”, «Назар Стодоля», «За стіною» («Мова стін») „Сорочинський ярмарок” , «Кармелюк» та ін.
В. Кричевський був незамінним і повноцінним співавтором О. Довженка і Ю. Тютюнника в славнозвісній поетичній „Звенигорі”. Художник розумів, що в час розгнузданих репресій, які повсякчас відбувалися по всіх кутках України, не можна знайти захисту ані в Одесі, ані в Харкові, ані в Києві, куди він подався. Адже було розстріляно чи репресовано мало не всіх його побратимів кіномистецтва. Після війни художник змушений був емігрувати до Венесуели, де помер у злиднях в Каракасі. Його прах було перевезено до українського центру Баунд Брук у штаті Нью-Джерсі, США.
Його син Василь Васильович Кричевський після закінчення Київського художнього інституту теж працював на Одеській кіностудії художніх фільмів художником-постановником картин „Буря”, „Черевички”, „Чортополох”, допомагав батькові.
Після війни, остерігаючись органів, бо перебував на окупованій німцями території, емігрував до США, в Каліфорнію. Там і помер у 77-річному віці.»
{jcomments on}
«Место встречи изменить нельзя», 1979
Украина, Одесса
Одесская киностудия
Французский бульвар, 33
Тел: +38 (048) 725-03-09
Тел/Факс: +38 (0482) 33-95-29
Музей кино: +38 (0482) 33-95-38
E-mail: odesakino@ukr.net